Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мать зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомагати їм емоційно долати ситуації, вовязані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.
    Як ставитися до шкільної оцінки в сімї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,.. десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Памятайте, що спілкуватися в люті,роздратуванні все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, одвічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою й ненавидить учіння, школу, а може й... вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину незважаючи на її успіхи в школі Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі та долати невдачі. А як же ставитися до невдач?.. Вона вас засмучує і ... все.

Правило 4: не бийте лижачого. Двійка, а для когось і четвірка- достатнє покарання, тому не доцільно двічі карати за одні й ті самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5:  щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконавця. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 – найважче: оцінка має порівнювавти сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання  та неуспіхами сусідського Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого не можна за щось похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю треба досить індивідуально, тактовно. Саме за такої умови у дитини не винекне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробуєїх виконати. Не спокушай дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою (хобі) , дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді стимулює дитину до навчання. Але нак буває, коли справа з навчанням ще не дуже запущені й до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.
Для того щоб усі правила були ефективними, необхідно їх обєднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї ж оцінки.Її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися- головного засобу подолання труднощів у навчанні.
                                                       Розподіл влади в сімї
Є різні варіанти стосунків у сімї. Це може бути:
Співпраця. Грунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, яка допомагає якнайповніше реалізувати функції родини.Кожний – і дорослий, і дитина – відчуває свою значущість; загальна атмосфера стосунків- тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій і почуттів.
Паритет. Рівні, «союзницькі», раціональніші взаємини, які задовольняють усіх учасників спілкування: особистісна значущість кожного дещо зменшується, емоційні контакти слабшають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії.
Змагання- стосунки, які базуються на прагненні окремих членів родини перевершити один одного в якійсь справі. Цей тип взаємин може призводити до встановлення в сімї нервової атмосфери.
Конкуренція- домінування взаємин, коли переважає пранення кожного довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну.Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого.
Антогонізм- стосунки, для яких характерним є протистояння окремих членів сімї і небажання йти на компроміс. Саме це є джерелом великої кількості дитячих неврозів; нормальний розвиток особистості порушується, виникають деформації характеру і в дорослих, і в дітей.
                                                  Стилі виховання в родині
Розрізняють три стилі виховання: авторитарний, демократичний і ліберальний.
Авторитаризм. Батьки висувають суворі вимоги, що охоплюють усі царини життя дітей. Їхні судження безапеляційні, вони безцеремонно втручаються в усі дитячі справи, реальні потреби сімї ігноруються, особистість дитини не поважається, вияви її самостійності пригнічується.
Лібералізм. Це вседозволеність яка сприяє розвитку егоїзму в дитини.Вона привчається відчувати себе центром усіх подій, що відбуваються в сімї, навчається маніпулювати членами сімї.
Демократизм. Грунтується на глибокій взаємній зацікавленості, допоможі і підтримці, повазі індивідуальності кожного, шанобливому ставленні до кожного члена родини.
          Авторитаризм придушує потреби дітей та можливість їхньої реалізації, лібералізм ігнорує особистісну значущість, а в родині, де панує демократичний стиль, створюються умови для повноцінного, гармонійного розвитку дитини, форми взаємин змінюються відповідно до фаз розвитку дитини та  інтересів кожного члена родини.
,