Амур-Нижньодніпровський район. Середня загальноосвітня школа № 133

 
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

ДНУ ім. Олеся Гончара

 

 


Сторінка психолога

 


Психолог - друг і порадник,чи ...?

 

                  У кожному навчальному закладі нашого міста є посада практичного психолога. Багатьом здається, що бути психологом дуже легко, у інших виникає питання: для чого вони взагалі потрібні в школах. Одні думають, що якщо звернутися до психолога, то це значить визнати себе чи свою дитину психічно нездоровою. Інші, навпаки, з задоволенням ідуть до психолога з надією, що той «зробить що-небудь» і швидко справиться з проблемою. А як же насправді? Психолог, психіатр – спільний корінь «психо» об’єднує ці слова і викликає занепокоєння в душах багатьох людей. Отже,

                Психіатр– це спеціаліст, що займається безпосередньо психічними захворюваннями, лікар, який працює з патологіями. Він може ставити діагноз і назначати медикаментозне лікування. Психолог такого права не має.

 

            Психолог– це не лікар. Він володіє такими основними методами як консультування та тренінги (саме на них як дорослі, так і діти оволодівають основними навичками, вчаться розуміти причину проблеми та складних ситуацій і виходити з них).

              

              Специфіка роботи практичного психолога полягає в тому, що вимірюється не кількісними показниками (скільки дітей обстежено, зі скількома проведена індивідуальна робота тощо), а якісними – тобто ті перетворення, які відбуваються в людині під впливом діяльності психолога.

               Діяльність психолога досить різноманітна, адже він має справу не тільки з дітьми різного віку, а і з їх батьками, що мають різний статус, освіту тощо та педагогічними працівниками. Причому кожна людина з якою працює психолог індивідуальна, унікальна, володіє тільки їй властивими рисами і якостями особистості.

              Перша зустріч дитини і її батьків з психологом відбувається з перших днів перебування дитини в школі. Зміна звичайної, домашньої обстановки на шкільні стіни – це досить сильний стрес для дитини. Тому завдання батьків, вчителів та психолога створити всі умови для того, щоб процес адаптації пройшов якомога легше для дитини.  З цією метою практичним психологом проводяться консультації для батьків дитини та її вчителів. А будь-яка консультація включає в себе і діагностику. Для вивчення рівня адаптації дитини до школи психологом підбираються різні методи вивчення особистості дитини. Тоді в залежності від результатів надаються рекомендації батькам та вчителям щодо обстежуваної дитини. А з дитиною проводяться різні ігри та вправи, що сприяють швидкому входженню її в дитячий колектив і знижують рівень її тривожності.

                                                            Проте на цьому робота психолога з дітьми не зупиняється, адже протягом всього життя людина розвивається і на неї діють певні чинники, які так чи інакше її змінюють. Тому в кожній віковій групі проводяться корекційно -розвивальні заняття. Такі заняття проходять в теплій, дружній атмосфері і мають на меті викликати у дитини позитивні почуття та емоції, розвивати психічні процеси (пам’ять, мислення, увагу, уяву, мовлення тощо), формувати такі риси характеру як любов до ближнього, повагу до старшого, терпимість, вміння пробачати, розвивати навички ефективного спілкування як з однолітками так і з дорослими тощо. Основний вид діяльності в цьому віці – гра, тому всі заняття проходять в ігровій формі. Така форма проведення є досить ефективна і цікава дітям.

             Але наше життя не є досконалим і діти також відчувають це на собі. А проявляється це найчастіше у формі агресії, страхів, надмірної тривоги тощо. Тому одним із завдань практичного психолога є попередження виникнення цих негативних явищ, вчасне їх виявлення і проведення колекційної роботи щодо їх усунення.

         Проте, проблеми, що виникають у дитини досить часто є наслідком внутрішніх проблем її батьків. Адже внутрішній стан мами, її невпевненість у собі, тривогу, страх дитина відчуває досить гостро. І як результат порушується гармонія у внутрішньому світі дитини, вона перестає відчувати себе комфортно, з’являються ті негативні прояви, які вже згадувались раніше. Отже, необхідно працювати не тільки з дітьми, а і з їх батьками. Саме тому свою роботу з батьками психолог будує таким чином, щоб допомогти розібратись батькам у власних бажаннях і з’ясувати, що саме турбує, не дає спокою, дати можливість зрозуміти, як з цим справитись. Вчить батьків і дітей розуміти один одного. Але ж звісно, що все це відбувається не за одноразову консультацію, а є тривалим процесом взаємодії психолога, дітей, їх батьків та вчителів.

           До речі, педагог, як і кожна людина схильна до стресів і тривог. Тому і з вчителями, також проводяться різні види роботи: і тренінги, і консультації, і семінари, де вони отримують певні знання, вправляються діяти в певних ситуаціях, вчаться володіти своїми емоціями, розслаблятись та ін..

          Таким чином, психолог залучає до процесу виховання дитини, становлення її особистості не тільки саму дитину, а і усіх дорослих, що її оточують.

Отже, шановні батьки, заходьте до кабінетів психолога із прагненням знайти в його особі помічника у вихованні дитини.

 

 


 

 

 

 

 
Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки


Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого. 
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує. 
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її. Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього. 
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи. 
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра). 

 

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі


1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища. .
2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії 3 дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери. .
3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій. .
4. Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до-розмови про свої почуття. .
5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему. .

 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми: 


Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей. 
Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій. 
Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах. 
Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається. 

 

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно: 


• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях; 
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач, не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ; 
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей; 
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ; 
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей; 

• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів. .

• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас. .
• 
Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій . .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення. .
 

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми: 

 

 
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена. .
• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася. .
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег. .
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас. .

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків: 

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки. .
• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій. .
• Не застосовувати фізичні покарання. .
• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості. .
• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки. .
• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка. .
• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні. .
• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства. .
• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах. .

 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей


• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах . .
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» . .
• Говоріть стримано ,спокійно і м’яко . .
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

 

 

 

Діти збираються  у 1-й клас

 

Якщо твої наміри на рік – сій жито,
на десятиліття – сади дерево,
на віки – виховуй дітей.
(Народна мудрість)

            

 

         Шановні батьки, діти яких збираються іти у 1-й клас, наступна інформація для вас

 

        Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у її житті.

        Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки.

      Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками.

Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню , школі, шкільним справам.

    Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

      У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

      Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.

       Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

      Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

фізіологічна готовність;
інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
емоційно-вольова готовність;
соціальна готовність;
мотиваційна готовність.

 

     Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

       Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

    Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання.

       На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»).

       Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

       Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.     

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

       Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання. Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

       Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

       Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

       Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

       Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.

       А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.

       Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

       Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння?

       Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

       Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.

       Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

     Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»

 

 

Налаштовуйте малюка на школу позитивно:
«У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

 

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі

став приємною подією в житті всієї родини !

 

 

Рекомендації при підготовці до екзаменів

 

Учням 9-х та 11-х класів!

Незабаром іспити!

 

Мета кожного учня – скласти іспит якнайкраще. А оцінка залежить від двох різних чинників: знань і вміння поводитися на іспиті. Ось деякі поради психолога:

1. Майте вигляд впевненої у собі людини.
2. Спрямуйте розмову в потрібне русло.
3. Не втрачайте самовладання, якщо не знаєте відповіді на запитання.
4. Ведіть із вчителем діалог.
5. Змінюйте перебіг думок, перебудовуйте розмову у сприятливому напрямі.
6. Вдягніться на іспит охайно.
7. Говоріть неголосно, але чітко й упевнено, усміхайтеся.
8. Налаштуйтеся на неодмінний успіх, особливо на першому іспиті.
9. Продумайте поведінку і стиль розмови з вчителем.
10. Будьте спокійні й зосереджені на змісті відповіді.
11. Забудьте про образи на вчителів, батьків, узагалі відстороніться од усього непотрібного.
12. Заспокойте себе тим, що завтра буде день без іспиту, тому сьогодні слід показати себе якнайкраще.

 

 

 

 

 

Як допомогти дитині в приготуванні домашніх завдань?

Пам'ятка для батьків

«Як допомагати дитині в приготуванні домашніх завдань?»

 

 Посидьте зі своєю дитиною на перших порах виконання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.
 У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал початку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.
 Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.
 Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому куточку.
 Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй.
 Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, нехай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспокоює дитину, знімає тривожність.
 Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.
 Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконання уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте їй про час, відведений на виконання уроків.
 Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.
 Не примушуйте свою дитину багато разів переписувати домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтерес до школи і навчання.
Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися до вас лише у разі потреби.
 Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою дитину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати вас і ваші батьківські уроки.
Навчіть її виконувати будь-яку справу у тому числі і домашні завдання із задоволенням, без злості і роздратування. Це збереже її і ваше здоров'я.
Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя із кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати!

 

 

 

Як ставитись до оцінок дитини?

Пам'ятка для батьків

«Як ставитися до оцінок дитини?»

 Не сваріть свою дитину за погану оцінку, їй дуже хочеться бути у ваших очах хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає обманювати і вивертатися.
 Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала, хоча й результат її праці не високий.
Поясніть їй, що більш важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.
 Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці семестру заради вашого душевного спокою.
 Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.
 Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктивності виставленої вашій дитині оцінки вголос. Є сумніви — йдіть у школу і спробуйте об'єктивно розібратися в ситуації.
 Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.
 Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.
 Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам'ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити.
Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

 


1
2
3
4
5
6